Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

Можу щиро порадіти за людей, котрим вдається стежити за усіма новинками українського та світового книговидання і бути в курсі того, що нині модно читати, а що - не дуже. На жаль (а може, й на щастя), я до такої когорти не належу ще з часів свого навчання у виші, коли на перший план виступила навчальна література. Наразі, за специфікою журналістської професії, кожен мій день настільки насичений різноплановою інформацією, яку потрібно знайти, опрацювати, прочитати, написати, переписати, доопрацювати, оформити і врешті-решт - видати на-гора, що для справжньої художньої літератури залишається зовсім мало місця у життєвому просторі. Відтак, оте, що потрапляє в цей простір, надовго залишає свій слід. Про негативний - нічого не писатиму, бо книги, котрі не зацікавлюють бодай до тридцятої сторінки, я просто відкладаю вбік, аби не витрачати часу на те, що не варте і що не потрібне для мене (можливо, лише на цьому етапі життя). Що ж до вартісного, сподобалася книга Тамари Севернюк «Спокуса білої пустелі», де авторка розмістила, окрім нових творів, спогади про свої яскраві життєві зустрічі, перегук із роками дитинства, видавничі рецензії, фрагменти свого приватного листування, інтерв´ю та присвяти. Тішуся тим, що особисто знайома з Тамарою Артемівною, ба більше, ми ще й землячки - обидві народилися у Старокостянтинові, хоча життєвою долею Тамари Севернюк стали Чернівці.

З нещодавно прочитаного заслуговує уваги історичний роман «Чорний дяк» Миколи Мачківського. Це художній життєпис Ісаї Кам`янчанина, оснований на ґрунтовному досліджені історичних відомостей про цю непересічну постать українського ченця-письменника, перекладача, культурно-освітнього діяча ХVI ст.

З величезним задоволенням прочитала роман-літопис у зводах «Кручі» Василя Горбатюка. Дія роману розпочинається ще до початку Жовтневої революції 1917 року. Далі - Голодомор, Велика Вітчизняна війна... Змінюється світ навколо головних героїв сюжету, змінюються вони самі, дорослішаючи, старішаючи, розчаровуючись чи, навпаки, надіючись. Автор постійно згадує реально існуючі населені пункти: Проскурів, Синява, Старокостянтинів, Сковородки... Між сторінками по ходу сюжету дуже тонко і гармонійно вплетено документальні історичні факти, що мали місце не тільки на Поділлі й Волині, а й загальноукраїнського значення. Василь Горбатюк красиво й колоритно зумів передати окремі пейзажні моменти: чи то зимова природа, чи то пізньоосіння... А ось там, де автор описує косовицю - таке враження, що вдихаєш поміж словами туманне вологе повітря літнього досвітку, напоєного і ледь вловимим ароматом квітів, і різкими дикими пахощами скошеної трави... Читала книгу напровесні, а опинилася посеред достиглого літа!

Більше року тому прочитала «Солодку Дарусю» Марії Матіос, проте враження від книги досі залишається свіжим, а відтак хочеться згадати про неї, щоб зараз, пишучи ці слова, вкотре наповнитися тією колоритною енергією, що її випромінює чи то сюжет книги, чи авторка, чи закодоване співзвуччя слів.

Коли вже говорити про словесне кодування, то його, звісно, найбільше саме у поезії. Часто (знову ж таки - по роботі, бо інколи готую літературні радіопередачі) випадає читати поезії авторів, котрі наразі не є відомими для широкого загалу, але їх поезія від цього факту не стає менш вартісною - Тетяна Подобна, Євгена Бучківська, Тетяна Бондарчук, Мар´яна Данилюк. Приємне враження залишила нова збірка поезій «Дороги та роздоріжжя» молодої хмельницької поетки, члена НСПУ Олени Ткачук.

Завжди із задоволенням читаю книги Ніни Шмурикової-Гаврилюк, Миколи Малахути, Шевченківського лауреата Павла Гірника. Ніби у купіль, поринула в книгу Володимира Шовкошитного «Торкнутися небес», подаровану мені автором під час мого творчого вечора у Києві. Така неоднозначна купіль - то схожа на розмірену течію, а то - на водоверть за несподіваним порогом. Прочитала на одному диханні: дякую, пане Володимире! Взялася за ще одну, тоді ж подаровану книгу, вже відому нині «Війна і ми» Сергія Пантюка. Але не встигла дочитати її, залишаючи собі це задоволення на пізніше, бо ж взялася до рукописів, котрі цьогоріч претендують на перемогу в «Коронації слова». Згідно з умовами конкурсу, лауреат першої премії у своїй номінації отримує запрошення до складу журі наступного року. Отож, поки мій «коронований» дитячий роман «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі» знаходиться в роботі у видавництві, я з усією відповідальністю, практично «запоєм», читаю майбутні дитячі бестселери. Мушу сказати, що це по-справжньому непроста робота, але страшенно приємна, бо ж серед рукописів є багато ДУЖЕ достойних робіт. Після церемонії оголошення переможців зможу потішити себе думкою, що однією з перших прочитала ті твори, котрі визнані найкращими в Україні... і повернутися до «Війни і ми».

Як обираєте книжки для читання?  

Здебільшого не я їх, а вони мене вибирають. Якось так виходить, що книги самі «приходять» до мене: чи то подарованими, чи хтось дасть почитати цікавий, на їхню думку, твір, чи книга притягне до себе погляд на полиці магазину чи в когось в руках. Насправді все просто: перечитати всі книги у світі неможливо, отже, потрібно читати лише те, що збагатить твій внутрішній світ. А інтуїція підкаже, яка книга написана саме для тебе.

Що можете порадити для читання іншим? 

Взагалі будь-що радити - справа невдячна, бо ж кожній людині подобаються різні речі. Є, звісно, спільні теми, проте потрібно знати вподобання читача, а вже тоді - брати на себе відповідальність рекомендувати якогось автора. Однозначно можу сказати, що ті книги, котрі я згадала вище, у будь-якому випадку не залишать байдужим жодного читача.